За чим сумуєш в Богемному Оксфорді Туманного Альбіону?

ПІВРОКУнаВІДСТАНІвідУКРАЇНИ #Сьогодні #ЖИТТЯвОксфорді

HALFofYearAwayFromUkraine #Today #LifeInOxford

пост з фейсбуку

Ніколи не думала, що після півроку життя закордоном (та ще в місті-мрії Оксфорді) в мене так сильно загостриться сум за простотою та щирістю. Напишу лише декілька думок про те, за чим я так сильно сумую.

Сумую за безхатніми тваринами на вулиці.

Сумую за невдоволеними людьми, які не посміхаються в транспорті.

Сумую за розмовами з людьми, які роблять щось не тільки для своїх амбіцій, але й для країни.

Сумую за щирістю цих людей.

Сумую за подивом від вчинків простих людей.

Сумую за очима українців та світлом та надією в них.

Сумую за їжею, яка хоч і чорнобильська, є часто здоровішою за більшість продуктів, які вживають в Британії.

Сумую за повітрям української землі.

Сумую за працездатністю українського народу.

Сумую за готовністю допомогати один одному без прагматичних цілей.

Сумую навіть за “зрадою” та “перемогою” та підходом до життя крізь їх призму.

Сумую за випадковими розмовами, які дарують подив.

Сумую за декількома охоронцями АП, які можуть щиро розповідати як вони пишаються своєю роботою та своєю зп у 6000 тис грн.

Сумую за конфліктами на 'рівному місці’.

Сумую за прямотою розмов.

Сумую за людьми, які не знають слова ‘гіпократія’.

Сумую за музикою Океана Ельзи в публічних просторах.

Сумую за 'можливістю усього because sky is the limit' без фрази “We are sorry to inform you, but I am afraid it is not possible”.

Сумую за українською освітою в університеті та наявністю індивидуального людського підходу в ній (як це не дивно не звучало б).

Під кінець напишу: Багатьох з цих речей, за якими я сумую нема на поверхні мого досвіду в Британії.

Я переконана, що багато середньо статистичних європейців віддали б багато, щоб відчути “реальне життя”, які ми українці маємо.

Тому мені досить сильно здається, що в наступні роки буде притік туристів з усього західного “розвинутого” світу в Україну.

Бо в Україні є щось дуже справжнє - це наша аутентичність без масок та припудрювання. Ми такі як є і зі зрадою і з перемогою.

Багато думок про усе це та місце України у світі. Можливо напишу більше незабаром. А поки закінчу цей пост наступною думкою. Ми українці не цінуємо те, що маємо, продовжуючи жити так ніби “краще там - де нас нема”.

Насправді ж у нас є справжній скарб. Він у наших серцях та головах. І я це чіткіше почала відчувати та розуміти лише на відстані.

Продовжую пізнавати світ з оксфордською освітою та Українською Мрією

Люблю та сумую!

Ліза